Минулий рік завершився для нашого провідного центрфорварда так, як загалом і минув – черговим визнанням. Перемога в олімпійській передкваліфкації в Польщі, титул чемпіона України зі званням MVP плей-оф, перемога в складі збірної України на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В, три хет-трики і 16 шайб у новій першості країни… Як вінець – перемога у вболівальницькому голосуванні за звання найкращого хокеїста «Сокола» за підсумками 2024-го.

– Приємно, що вболівальники оцінили мою гру, – каже Віктор, отримавши перед ранковим тренуванням з рук тренера пам’ятний приз. – А ще приємно стати в один ряд з Міхновим і Дьяченком, які визнавалися найкращими в попередні роки. 2024-й справді в мене вийшов дуже гарним. І ця нагорода важлива, адже такі отримуєш нечасто.

– Яку подію в клубі і збірній поставите на перше місце?

– Кінцівку попереднього сезону, яка завершилася чемпіонством «Сокола» в Україні і перемогою збірної на чемпіонаті світу в дивізіоні 1В.

– Коли ви поверталися в команду, в ній виділялося тріо Чердак – Мазур – Бабинець, був Роман Благий. Розраховували, що так швидко станете лідером «Сокола»?

– Коли тренер мене сюди запрошував, то відразу сказав, що розраховує на мене як на лідера. Проте одначе не міг уявити, що відразу так і буде. Це цього сезону, коли команда оновилася й омолодилася, на місце старожилів стали вже ми.

– Наскільки вплинула на вашу кар’єру співпраця з Олегом Шафаренком?

– Суттєво вплинула. Найперше тренер прищепив нам правильний підхід до роботи, професіоналізм. Олег Леонідович в хорошому сенсі фанатіє від хокею і прагне відповідного ставлення від усіх, хто грає під його керівництвом. Тут почав уважніше ставитися до себе, свого організму і підготовки загалом. Виділю також якісні, інтенсивні тренування на льоду.

– Ви встигли пограти в одній команді ще з гравцем Шафаренком. Наскільки це вплинуло на спільну роботу зараз, у статусі «тренер – підопічний»?

– В моїй кар’єрі вже не перший такий випадок, коли ті партнери за командою, які трохи старші, стають тренерами. В нинішньому випадку мало що змінилося, адже Олег Леонідович і гравцем був таким, у хорошому сенсі зарядженим. Він був вимогливим, коли знаходився поруч на льоду, а зараз тим паче. Гадаю, те, що ми разом грали, не впливає ніяк. Шафаренко пам’ятає мене ще з дитинства.

– У вашій кар’єрі були тренери, які давали вищі фізичні навантаження, ніж Шафаренко?

– Навантаження всюди високі, особливо в період підготовки. Скажімо, зараз, у період міжнародної паузи, навантажують тренери всіх команд, не лише нашої. Просто в різних фахівців свої підходи. Олега Леонідовича виділяє те, що навантаженнями він підводить до гри. Ми займаємося не біганиною, а тими вправами, які переносяться на гру.

– До сходів під час літніх зборів навіть ви, здається, не були готовими…

– Це важка робота, ніхто її особливо не любить. Але через це у своїй кар’єрі мають пройти всі хокеїсти.

– Цей сезон – 14-й у вашій професійній кар’єрі. Чи продовжуєте отримувати задоволення від процесу з урахуванням, що команди в умовах війни постійно омолоджуються?

– Кожен чемпіонат особливий по-своєму. Зараз, з наближенням плей-оф, стає найцікавіше. Цей нерв уже відчувається. Помиляється той, хто думає, що виграти чемпіонат України легко. Ті, хто так вважає, нехай самі спробують перемогти.

– Чи є для вас мотивацією власна результативність? Звісно, побити особистий рекорд сезону-2015/2016, коли ви впродовж регулярного чемпіонату набрали 94 очки, зараз складно, але на показники трохи скромніші зазіхнути можна…

– Наперед не загадую нічого. Треба працювати на команду і реалізовувати свої моменти, тоді й очки прийдуть самі по собі.

– Окремо хочеться зупинитися на темі збірної України, яка в 2024-му після восьмирічної паузи повернулася в дивізіон 1А, а також вперше за 12 років виступила в фіналі олімпійської кваліфікації. Можна сказати, що наразі для нас це ідеальний виступ?

– За результатом – так. А по грі в Ризі, під час фіналу олімпійської кваліфікації суперники показали, що працювати ще є над чим. І дуже багато. Якщо порівнювати з елітним дивізіоном, то, звісно, ми не дотягуємо. Це кажуть ті, хто дивиться на нашу гру зі сторони, але ми, хокеїсти, й самі це розуміємо. Коли вийшли на заповнений десятитисячний стадіон проти збірної Латвії, можна сказати, зрозуміли, що таке справжній хокей.

– Якщо грати з такими командами частіше, станемо конкурентнішими чи треба, щоб підросло нове покоління гравців?

– Має зійтися комплекс факторів. Так, треба частіше грати матчі з такими суперниками і з такою турнірною вагою. Як би нам цього не хотілося, але в чемпіонаті України такого досвіду не отримаємо. Обнадіює, що в нас підростає сильна молодь. Дай Бог, що прогресуватиме й надалі.

– За результатами опитування Федерації хокею України найкращим хокеїстом-2024 визнаний капітан «Кременчука» Віталій Лялька. Якби голосували ви, якою була б трійка найкращих?

– Віталія можу привітати. А питання, кого б назвав я, важке. На цю нагороду заслуговує багато хлопців, зокрема ті, хто виступає в Європі. Щоб нікого не ображати, від відповіді утримаюся.

– На закінчення скажіть, яким має бути 2025-й, щоб після його завершення рік для вас вважався успішним?

– Загадувати не хочу. Перше завдання – виграти чемпіонство з «Соколом». Далі, дасть Бог, все складеться і поїду на чемпіонат світу. Це дивізіон 1А, зовсім інший рівень. Там усі суперники на порозі в еліту, хтось нещодавно звідти вилетів і хоче повернутися. Сподіваюся, буде шанс зачепитися й у нас. Будемо над цим працювати. Це хокей, п’ять матчів, команди плюс-мінус рівні. Немає нічого неможливого. Проте найперше, чого ми зараз усі чекаємо – це щоб війна нарешті завершилася і була змога жити повноцінно.