24-річний Святослав Тимченко між новачків, які у міжсезоння поповнили “Сокіл” – серед найдосвідченіших. За час виступів у формі своїх попередніх клубів нападник уже ставав срібним і бронзовим призером чемпіонатів України. Про те, які хокейні досягнення він пов’язує із переїздом до Києва та який вплив на хокеїста мав його батько – відомий у минулому гравець національної збірної України Олег Тимченко, Святослав розповів клубній пресслужбі.

Святославе, ти народився у Харкові, в хокейній родині. Чи могло так статися, що ти міг не піти хокейним шляхом у житті?

У дитинстві першим видом спорту, яким я займався, був футбол. Тренувався пару років, а потім родина переїхала до Мінська, де в той час грав батько, і в 9 років там почав уже займатися хокеєм. Почало виходити, одразу сподобалось. Коли років за два повернувся до України, продовжив тренуватися у Харкові. Коли мені було 13 років, батька запросили потренувати у Херсоні на хокейному кемпі, я поїхав з ним. Йому тоді запропонували постійну роботу, ми залишились, зібрали команду 2001-2002 років народження. І я вже там грав.

Наскільки великий вплив мав батько на твоє становлення, як гравця?

Від нього постійно було багато підказок. Після матчів, коли він мені дзвонить, багато підказує: є такі моменти навіть, які я можу не згадати. Тут уже не просто як батько, а як і тренер – в плані хокею ми з ним лише на такому рівні спілкуємося.

За свою кар’єру ти пограв у багатьох клубах: херсонський “Дніпро”, “Маріуполь”, “Кременчук”, “Шторм”. Який період тобі згадується найбільше?

Мабуть сезон 2018/2019 у “Дніпрі”, коли ми здолали у півфіналі чемпіонату “Кременчук” – перші медалі згадуються.

Як з’явився варіант із “Соколом” у твоїй кар’єрі?

Тоді в мене було дві розмови, які вирішували, де далі гратиму. Спочатку – з батьком, далі – з Олегом Шафаренком. Дійшли до порозуміння, тому й вирішив, що далі гратиму в Києві. Був варіант залишитись у “Штормі”, але обрав “Сокіл”.

Чого ти очікуєш від гри в новому клубі?

Чогось нового і цікавого. Новий тренер, багато знайомих гравців. Олег Шафаренко є одним із тренерів збірної, це теж стимул для мене. І перемога в кубку та золоті медалі чемпіонату – це завдання на сезон.

У попередніх шести контрольних матчах “Сокола” ти зіграв лише двічі. Один раз у Києві, ще раз – проти “Гуменного” у Словаччині. Які були причини?

Я досі відновлююся після операції на коліні, яку зробили у червні. Уже даю більші навантаження. Шкода було, що зіграв лише в одному поєдинку під час недавньої серії. Сподобалось грати проти словаків, європейська команда. Не скажу, що якісь зірки, просто хороший рівень суперника. Коли ти граєш із таким опонентом, ще й на відповідній арені – це зовсім інакше відчуття. Дуже гарний досвід для всієї команди. Дуже хотів зіграти у наступних іграх, але поговорив з Олегом Леонідовичем і ми дійшли до висновку, що на той момент краще себе ще поберегти. Нагода зіграти ще буде.