Для воротаря “Сокола” Олега Петрова чемпіонат України 2025/2026 років став особливим. По ходу сезону в гравця народилося двоє дітей, а сам турнір завершився для нього довгоочікуваним чемпіонством. Саме Олега Петрова потім назвали найкращим гравцем раунду плей-оф, а також – найкращим воротарем чемпіонату. А через кілька днів після здобуття чемпіонства Олег розповів клубній пресслужбі про емоції від цього сезону.

Олеже, які в тебе враження від цього сезону? Золотий дубль зробити не вдалося, але чемпіонство дає розуміння, що він вдалий?

Ми усі пам’ятали, як минули ті матчі за кубок, ті дві прикрі поразки “Кременчуку”. Було б гарно виграти спочатку кубок, а потім доповнити його чемпіонством. Але виходячи з того, що фактично увесь чемпіонат ми йшли лідерами, врешті стали чемпіонами, підняли кубок над головою, то сезоном я задоволений.

Є вже розуміння, що тоді сталося в Одесі, чому відбулися ті прикрі поразки на кубку?

Мені досі складно пояснити, що тоді сталося, тому що ми готувалися, розпочали це робити найшвидше з усіх команд. Робота тоді так побудувалася, щоб до матчів за кубок підійти в гарній формі. А далі був повний провал, який досі не хочеться коментувати.

Цей сезон в українському хокеї для тебе можна назвати якимось особливим? І якщо так – через що саме?

Особливий, і в першу чергу через те, що в мене народилися діти. Провів багато матчів, постійно виходив на лід у раунді плей-оф, взяв участь у загальній перемозі. Колись була схожа ситуація, коли я ще виступав у Херсоні, але тоді команда у фіналі поступилася. Цього разу була перемога, тому цей сезон мені точно запам’ятається. 

Який з матчів фінальної серії для тебе був найскладнішим? 

Перший і четвертий поєдинки серії. Стартовий – це зрозуміло чому: бо починаємо, є хвилювання. Усі ми люди, від цього не втекти. Впевнений, що всі хлопці таке теж відчували. Але ми пройшли через це, дякую команді і тренерському штабу. Хлопці всю серію провели чудово, фактично не дали супернику щось створювати. Але перші два матчі – це було щось неймовірне від них, за це дуже вдячний.

Коли у міжсезоння команду залишив Богдан Дьяченко, було розуміння, що саме ти будеш першим номером у воротах? Чи може було хвилювання, в якій ролі проведеш сезон?

 Мені вже достатньо років і маю багато досвіду, щоб не переживати. Тренерський штаб одразу озвучив, що гратиме той, хто буде краще готовим. Тому просто виконував свою роботу, багато працював на тренуваннях. 

Із Данилом Макаренком, який доєднався до команди у міжсезонні і теж часто виходив на лід, у тебе відчувається конкуренція?

У нас чудові стосунки, гарно спілкуємося, на льоду і поза льодом у нас є взаєморозуміння. А хто грає – це вже тренерське рішення.

У цьому сезоні було не так багато інтригуючих матчів, часто вони завершувались спокійною перемогою твоєї команди. За таких обставин не було відчуття, що від цих ігор стає нудно?

В жодному разі. Кожен опонент міг створити багато проблем. Під кінець регулярного сезону й “Одещина” обігрувала “Кременчук”, і з нами вони боролися. З “Крижинкою-Кепіталз” були непрості поєдинки.

Ти на початку розмови згадав про народження дітей. Як гравцеві, який мусить концентруватися на боротьбі за чемпіонство, в такій ситуації знаходити час і на родину?

Тут я хочу сказати дякую своїй дружині, вона дуже сильно мене розуміє і допомагає. Розуміє, коли мені потрібно виспатись перед відповідальними іграми. А в інші дні, коли в мене немає матчів, я активно допомагаю, все робимо разом. У нас є няня, але вона працює лише вдень.

У тебе двоє хлопців. Хотів би побачити їх хокеїстами?

Тут я наполягати не буду. Як вони собі колись вирішать, що захочуть – так воно і буде.

Ти паралельно продовжуєш працювати тренером у школі “Сокола”. Що для тебе значить ця робота?

Я відповідаю за всіх воротарів у школі, починаючи з “молодіжки” і закінчуючи гравцями 2019 року народження. Подобається бачити, як вони розвиваються, коли ти вкладаєш свою душу, час, сили, а потім бачиш результат.