Багато роботи в міжсезонні, невдалий старт у поєдинках за кубок, подальша праця з командою, яка врешті перетворилась у чемпіонство – 16-те в історії “Сокола”. Для наставника команди Олега Шафаренка минулий сезон виявився контрастним, але завершився переможною крапкою. Перед від’їздом до тренувального табору національної збірної один із наставників “синьо-жовтих” згадав ті місяці, які передували чемпіонському титулу. І пояснив, чому минулий сезон для нього став найскладнішим у кар’єрі.

Олеже Леонідовичу, перед минулим сезоном “Сокіл” розпочав свою підготовку ще наприкінці травня. Так рано з відпустки команда ще не виходила. В чому була основна ідея такого кроку?

У нас тоді змінився склад, тому було цікаво зустрітися і зрозуміти, як ми зможемо працювати разом. Тренерський штаб теж розширився, доєднався Олександр Федоров, який став працювати з воротарями. Ми додали багато силових вправ, ігрових тренувань. Найкорисніші вправи з попередньої підготовки перед сезоном теж використовували. Робота тоді була плідна, але все одно забракло нам матчів, щоб зігратися, сформувати трійки. Під час втягуючого збору з’ясувалося, що в Святослава Тимченка ще з попереднього клубу є стара травма, яка заважала йому грати. На початку літа йому зробили операцію, відновлення тривало майже п’ять місяців. У Микити Олійника було ушкодження, він майже два місяці взагалі не тренувався. А під час матчів за кубок не вдалося знайти ті поєднання і діяти так, як  хотілося, вся команда тоді не показала свою гру.

Після кубкових матчів були сумніви в тому, чи правильно все робиться? Чимало критики тоді було на адресу команди.

Критики завжди були і будуть, особливо коли команда грає невдало. Але якщо ти працюєш головним тренером – байдуже який це вид спорту, ти маєш бути до цього готовий. Коли є програма, бачення гри, підготовки і комунікації з командою, є вже сформовані принципи – треба працювати далі. Після кубкових матчів я ще раз переглянув зроблене, багато чого змінив. І ця невдача в Одесі дала мені значно більше матеріалу для роздумів і розуміння, що я роблю, ніж коли б ми перемогли. 

Яке питання перед першими офіційними матчами вас найбільше хвилювало, як тренера? І чи була це позиція воротаря?

Ми чітко розуміли, що першим номером у команді після відходу Богдана Дьяченка буде Олег Петров. Через те, що попередній сезон він пропустив через травму, він не міг набрати свою найкращу форму. Те що він вміє і може грати, ми це знали, але треба був час і підтримка. Усі разом до цього ми і йшли. Коли запрошували Данила Макаренка, чітко розуміли, що він ще “сирий”, але готовий працювати і прогресувати. Так ми і склали цю воротарську бригаду. А найбільші побоювання були за лінію оборони, бо в команді за останні роки з цим проблеми.

По ходу сезону в обороні команди з’являлися гравці, які номінально є нападниками – Ілля Якубинський, Максим Жеребко. Ви бачите їх у перспективі захисниками?

Із Максимом це був вимушений хід. Сезон у нього не надто складався, він не мав багато ігрового часу. Ми спробували його в обороні. Свої функції він виконав, але ми хотіли б, щоб він грав і додавав у нападі. Але також тепер знаємо, що за потреби він може вийти і в обороні. Це відповідальна роль, адже в атаці все відбувається інакше, а над захисником висить велика відповідальність. Ілля Якубинський грав у основному складі в передсезонних матчах, в офіційних поєдинках також виходив на лід. Але з різних причин він ще не готовий грати в основній команді, тому більшу частину сезону він виступав за молодіжний склад. Ким він буде в майбутньому – нападником чи захисником, поки незрозуміло.

Якщо вже мова зайшла про молодіжну команду, чи бачите ви на наступний сезон когось, хто може долучитися до роботи з основним складом? По ходу сезону виходив уже на лід Іван Фартушенко, в контрольному матчі отримав час воротар Тимур Хромченко.

У Фартушенка є талант, але поки він не готовий. Можливо в майбутньому це і станеться. Один матч на емоціях і з допомогою партнерів він провів, інший матч краще не згадувати. Тимур Хромченко є перспективним гравцем, з часом він може про себе заявити. Станом на зараз у нас такий склад, що з молодіжної команди буде дуже складно комусь сюди потрапити. 

Як для вас минув цей сезон? Коли з’явилося розуміння, що перемогу в чемпіонаті вже не втратите?

По сезону ми йшли планомірно. Були проблеми з тренуваннями, бо якщо матчі відбувалися, хай і з тривогами, то взимку були такі періоди, коли по 5-7 днів не могли вийти на лід для тренування. Ми це намагалися не озвучувати, але цей сезон точно був найскладнішим у кар’єрі – як для гравців, так і тренерів. Усе вплинуло: і морози, і обстріли, і загалом ситуація в країні. Але вважаю, що з кожним місяцем ми вдосконалювали свою гру. У нас була домовленість з командою, щоб ми виграли регулярний чемпіонат. Це не було основним завданням, але ми до цього прагнули. А в фіналі навіть після двох стартових перемог не було ніякої недооцінки суперника. Було розуміння, що треба вигравати хоча б один матч на виїзді. У першому не склалося, сумбурна гра вийшла. А вже після успіху в четвертому поєдинку стали розуміти, що швидше за все загальну перемогу уже не втратимо.

Перед стартом минулого сезону були розмови про участь “Сокола” в чемпіонаті Румунії. Зараз, коли ви дивитесь назад, жалкуєте про те, що не склалося?

Ця ідея, перш за все, була для хлопців, не для мене. Я хочу, щоб вони розвивалися. Вигравали б ми там, чи програвали – це вже інша справа. Рівень там непоганий, є команди сильніші, з більшими бюджетами. І там ми б могли грати паралельно з чемпіонатом України. Звісно, була б втома, але це точно було б цікаво. Тоді це не вдалося реалізувати. Якщо в майбутньому можна було б так зіграти, це був би корисний досвід для всіх.

З нинішнім складом “Сокола” можна достойно виступити в Континентальному кубку без прикрих результатів? І чи думаєте ви про підсилення на цей турнір?

Залежить, які завдання ставити. Треба їхати і грати, але маючи такий чемпіонат, який зараз є в Україні, ставити високі завдання в європейських турнірах – це самообман. Потрібно грати постійно такі матчі – мобільні, цікаві, силові. Вісім ігор в місяць, конкурентні, щоб команда росла – це потрібно, щоб потім показати щось на рівні Континентального кубка. Тому казати, що ми поїдемо і всіх переможемо, я не буду. Брати легіонерів  – це теж складне питання, яке треба обговорювати. Це і чималі гроші, не всі до нас поїдуть. І зараз така ситуація, що хочеться дати шанс нашим гравцям.

Є гравці, яких хочете відзначити після сезону?

Я завжди дивлюся на потенціал гравців, що приходять в команду, хочу, щоб у них був прогрес. Тішить, що цього сезону ми це побачили. Микита Олійник провів гарний сезон, він точно виріс, як гравець. Святослав Тимченко лише під кінець турніру набрав хід, але теж тішив грою. Денис Жеребко зробив максимальний розвиток у грі. Володимир Чердак провів гарний сезон, як і Вадим Мазур, який сильно додав. Із оборонців виділю Микиту Полоницького. І загалом команда провела гарний чемпіонат.

Молодіжна ланка нападу команди у складі Матвія Бурдакова, Дениса Жеребка та Артема Кальсіна, а також Дмитро Савчук – як ви бачите їхній розвиток?

У них було багато матчів, щоб показати себе. За цей сезон вони стали кращими, швидшими, розумнішими, це мене тішить.

По ходу сезону в команді виступали орендовані гравці – Кирило Бортніков з “Дніпра”, Ілля Крикля та Євгеній Ратушний зі “Шторма”. Чи мають ці хлопці шанс залишитись на наступний сезон в “Соколі”?

Крикля та Ратушний поки в оренді. Наш клуб хотів би, щоб вони у нас залишились, оскільки це хокеїсти з потенціалом, вони ще можуть додавати у своїй грі. Із Кирилом були проблеми з орендою, тому він не грав частину сезону, через що не добрав в ігровому плані. Сподіваюся, що наступного сезону він уже зможе розкритися сповна.

Коли команда остаточно піде у відпустку?

Тренування у нас будуть до кінця квітня. П’ять днів у нас робота, субота й неділя – вихідні. Навантажень уже не буде, більше будемо грати. Далі – як мінімум перерва на місяць. І вже виходячи з ситуації у Києві з льодом, будемо планувати подальшу роботу.