Максим Жеребко: «Щоб приховати розгубленість, гравці «Дніпра» перед третім матчем опускали очі вниз»
17 річний нападник «Сокола» проводить свій перший повноцінний сезон у дорослому хокеї. Він брав участь в усіх 30-ти поєдинках регулярного чемпіонату, відзначився двома шайбами і двома асистами. А нещодавно допоміг нашій команді перемогти «Дніпро» в півфіналі плей-оф. Причому заключний матч серії Жеребко провів у першій ланці. І відзначився результативною передачею в епізоді, коли Олексій Янішевський відкривав рахунок у матчі.
В цьому інтерв’ю хокеїст поділився переможними емоціями, доволі критично оцінив власну гру у чемпіонаті загалом, а також розповів, яким бачить майбутнє в хокеї.
– Ще до старту серії з «Дніпром» ми прагнули перемогти 3:0, – бере слово Максим. – Цього хотіли всі хлопці в роздягальні і на це нас мотивували тренери. Команда була стовідсотково сфокусована. Ми не дали супернику жодного шансу, хоч нас постійно пресингували, намагалися спровокувати. Іноді ми на ці провокації велися, давали відсіч, але в заключній грі концентрація була подвійною. Ми не дозволяли собі проявляти емоції, були зосереджені лише на хокеї.
– Відчувався якийсь мандраж, коли тренер оголосив склад на гру і назвав у першій ланці замість травмованого Романа Благого ваше прізвище?
– Я дуже часто тренуюся в поєднанні з Владиславом Куцевичем та Олексієм Янішевським, тому певне порозуміння в нас уже було. Тож коли почув, що Роман не зможе зіграти, відчував, що замість нього виставлять мене.
– Взагалі, третій матч серії виглядав найспокійнішим у порівнянні з іншими. Не здається, що суперників приголомшили дві поразки в Калуші?
– Думаю, це так. Це наш лід, на нас прийшло подивитися нехай дуже обмежене коло, але наших уболівальників. Думаю, херсонців приголомшила ще й ця атмосфера. На них тиснув фактор чужого поля. Дивився на гравців «Дніпра» ще до матчу. Щоб приховати розгубленість, вони опускали очі вниз. Вони дійсно були не такими, як під час перших двох матчів. Там не бракувало і не зовсім спортивних дій, і погроз. Ми розуміли, що херсонці можуть нас провокувати. Але не настільки. Добре, що ми вистояли.
– Той факт, що «Дніпро» очолює тренер юнацької збірної України Олександр Бобкін, був додатковою мотивацією? Бо ж через півмісяця наша національна команда U18 розпочинає підготовку до чемпіонату світу в дивізіоні 1А. В розширеному списку кандидатів вашого прізвища не було…
– Частково цей фактор теж був мотивацією. Проте я розумію тренерів збірної. Нинішній сезон для мене вийшов не таким сильним, як би мені хотілося. Треба більше працювати, щоб надалі претендувати як на місце в молодіжній збірній, так і, можливо, знайти собі команду за кордоном. Наразі ж намагаюся викладатися на повну, коли тренери довіряють місце на льоду. Але буває, що можу просидіти період і на жодну зміну не вийти. За таких обставин заводитися і бігати так, як я це робив у третьому матчі півфіналу з «Дніпром», складно.
– Максиме, в попередньому міжсезонні ви стали одним із небагатьох вихованців школи «Сокола», хто залишився вдома. Більшість роз’їхалися по закордонних клубах. Ви залишилися свідомо?
– Кілька варіантів у мене було. Але в тих командах були інші легіонери і не було гарантії, що матиму стабільну ігрову практику. Тому вирішив залишитися вдома. Також хотілося закінчити в Києві школу. Я навчаюся в 11-му класі. Отримаю атестат і спробую поступити у якийсь закордонний вуз. Англійську мову вже знаю більш-менш непогано. Думаю, за наявності живого спілкування вона вдосконалюватиметься. Про те ж, що залишився на цей сезон, точно не шкодую. По-перше, радію, що постійно виходжу за основу «Сокола». По-друге, приємно, що мав змогу пограти в одній команді, у юнацькій першості з на три роки молодшим братом Денисом.
– Дебютувати за основу «Сокола» вам вдалося ще торік, коли команда наполовину була вкомплектована легіонерами…
– В офіційних матчах я тоді з’являвся епізодично. Але, звісно, навіть тренуватися з досвідченими хокеїстами був гарний досвід. Зрештою, зараз досвідчених хлопців у нашому складі не менше, ніж тоді. Вони мене підтримують, допомагають. У нас гарний колектив. Ми заслужено вийшли у фінал. Та й взагалі ціную можливість грати за «Сокіл». Розуміння, що означає цей клуб для киян прийшло, ще коли я тільки прийшов у школу «Сокола», у час, коли професійної команди не було. На матчах нашої команди 2005 року народження постійно були фанати, які палко нас підтримували, їздили за нас на виїзди. Приємно, що іноді ці люди є на трибунах і зараз. Певен, були б постійно, та в нас війна і матчі відбуваються без глядачів. Для мене ті люди, які підтримують нас з тих часів – особливі.
– Попереду в «Сокола» – фінальна серія з «Кременчуком», командою, якій ми програли у регулярному чемпіонаті п’ять матчів з шести. Які очікування напередодні вирішальних поєдинків?
– Щоб перемагати «Кременчук», треба додати і фізично, і тактично. Час, який відділяє нас від початку фінальної серії, ми присвятимо відпрацюванню тактичних елементів. Кожен з нас хоче стати чемпіоном і зараз зосереджений максимально. Думаю, в регулярному чемпіонаті ми частіше програвали «Кременчуку», бо розкривали свій потенціал відсотків на 80. Можливо, ми поступалися суперникам і морально. Але матчі плей-оф – це зовсім інше. Тут і швидкості інші, і ставлення кожного хокеїста. Певен, «Кременчук» у фіналі теж буде набагато сильнішим, ніж у матчах регулярного чемпіонату. Але ми до цього готові і зробимо все, щоб перемогти.
Іван Вербицький
