Вадим Мазур: «Німенка в роздягальні замінити неможливо. Але будемо намагатися»

Капітан «Сокола» – про свій новий статус, гру за збірну на турнірі в Будапешті, чемпіонські амбіції і реалії життя в пітьмі. Цікаво, що це інтерв’ю Вадим Мазур давав українською мовою. Вдруге, бо незадовго до того так само українською він спілкувався під час короткої розмови в прямому ефірі у перерві матчу «Сокіл» – «Легіон». «Потрохи звикаю», – каже.

– Вадиме, наскільки складно повертатися до реалій нашого чемпіонату після виступу в складі збірної, проти суперників, які грають у вищих, ніж Україна, дивізіонах?

– Не важко. Це наша робота. Треба виходити і перемагати в кожному матчі, незалежно від того, хто наш суперник. Перед збірною стоять одні завдання, «Сокіл» має інші. Це не порівнюється. «Сокіл» ставить перед собою найвищі цілі, ми не повинні програвати взагалі.

– Зі збірної в «Сокіл» ви повернулися в іншому статусі – стали новим капітаном команди.

– Це велика відповідальність. Капітаном стаю вдруге в кар’єрі. Перший такий випадок був торік у Маріуполі. Тепер постараюся виправдати довіру в «Соколі». Довіру, яку отримав від тренера, партнерів за командою, за рекомендацією колишнього капітана Дмитра Німенка. Хлопці, які старші за мене, зараз допомагають.  

– Ви тепер за статусом вище них.

– То такі хокеїсти, якими не треба керувати і на яких не треба впливати. Вони самі знають, що треба робити, як налаштовуватися на гру і як діяти під час матчів. Навпаки – досвідчені хлопці допомагають мені боротися з молодими гравцями (сміється).

– А це складно?

– Буває. Зрештою, я теж колись був молодим. І теж, бувало, слухав, що говорять старші партнери за командою, а про себе думав: «Іди ти подалі». Зараз дивлюся на ситуацію трохи по-іншому.

– Наскільки, з вашої точки зору, вплинули на гру «Сокола» втрати Німенка, братів Сімчуків і воротаря Кубрицького?

– Не вплинули. Ці хлопці – сильні, але й без них маємо три хороших ланки, здатних приносити результат у кожному матчі. А молоді гравці, отримавши більше ігрового часу, повинні довести, що вони заслуговують знаходитися в «Соколі».

– Дмитра Німенка в роздягальні замінити можливо?

– (Сміється). Це – точно ні. Але будемо намагатися це зробити, спільними зусиллями.

– Вадиме, давайте згадаємо Меморіал Тамаша Шаркозі в Будапешті. Там наша збірна виступила, на думку багатьох фахівців, ліпше, ніж від неї очікували – посіла третє місце серед п’яти суперників, які виступають у вищих дивізіонах чемпіонату світу.

– Результат закономірний. Так, ці суперники – вищі за рангом. Але то лише формально. Ми грали з ними на рівних і до того. Просто в тих матчах не вдавалося досягти результату. Тепер ми показали, що здатні перемагати, забирати матчі в овертаймі, вигравати поєдинки за третє місце. Вважаю, що в Будапешті ми проявили себе з найліпшого боку, відіграли дуже дисципліновано.

– Це справді так. Так мало штрафу збірна України впродовж турнірів не мала вже давно.

– Ми заздалегідь налаштовувалися на таку гру. Бо розуміємо, що дії в нерівних складах у сучасному хокеї впливають на результат найбільше. Фактор ігрової дисципліни допоміг нам виступити так вдало. Ми рідко вилучалися самі, а майже всі свої голи провели в більшості. Грі в нерівних складах ми приділяємо велику увагу під час тренувань на льоду і теоретичних занять. У нас вже є награні ланки для більшості і меншості. Хоча, звісно, можна довго працювати на тренуваннях, але кожна гра має свої особливості. Проте сам факт, що два матчі Меморіалу Шаркозі ми забирали «на жилах», на останніх хвилинах, діючи в більшості, вартує дуже дорогого.

– За останній час у збірній України була єдина стабільна трійка нападу – ваша з Міхновим і Пересуньком. Та в заключному матчі у Будапешті тренери вирішили внести корективи й у неї…

– Нам треба шукати нові поєднання, інші варіанти гри. Награна ланка – це добре. Але вона не може працювати без збоїв постійно, в кожному матчі. Для того й існують схожі турніри, щоб шукати щось нове.

– Ви, Міхнов і Пересунько – гравці різних поколінь. Не важко знаходити спільну мову?

– Міха і Пересуня – добрі хлопці. Ми постійно розмовляємо. Кожен висловлює своє бачення. Без крику, спокійно. В нас немає такого, щоб хтось таїв на когось невдоволення.

– Найближчим часом на вас очікує ще два виїзди зі збірною України. І якщо Єврочелендж у французькому Марселі в середині грудня буде радше продовженням історії, то турне в Канаду з подальшою участю на Всесвітній універсіаді в американському Лейк-Плесіді – щось справді нове.

– Очікую на цю подію з нетерпінням. Думаю, це буде великий досвід для всіх, кому пощастить відправитися в цю поїздку. І значна користь для національної збірної України. Адже в складі будуть хокеїсти, не старші 25 років. Для більшості з них це перша нагода пограти в Канаді і США. Зокрема й для мене. А Універсіада – то ще й велика відповідальність. Будемо грати за країну, на результат. Для мене то перший досвід виступів на схожих змаганнях. Мабуть, це будуть дуже напружені змагання. Поки не знаю, на який результат ми там здатні. Все залежатиме виключно від нас. Вже сам факт, що грати доведеться зі збірною Канади, сприймається по-особливому.

– Наразі ж ми перебуваємо в інших реаліях. Приміром, вранці не знаємо, чи відбудеться запланована на вечір гра…

– Коли заходиш в роздягальню, концентруєшся виключно на хокеї. Всі інші думки відходять на другий план. Так, всі ми шоковані. Війна поруч, у нашій країні. В рідне місто прилітають ракети, зникає світло, вода, зникає зв’язок. Кілька днів сидів удома і дивився в свічку. Ні зв’язку, ні інтернету. Ніколи не міг подумати, що в ХХІ сторіччі таке можливо. Дякую тим хлопцям, які боряться з ворогом на передовій і не пускають його далі. Якби не вони, про хокей нині не було б і мови. Я готовий терпіти будь-які незручності, лиш би цих негідників пошвидше тут не стало. Ми всі маємо бути сильними.

– Звісно, зараз важко заглядати далеко наперед. Але всі ми в «Соколі» очікуємо на 4 грудня, коли відбудеться третій у сезоні матч проти «Кременчука». Два попередніх завершилися поразками. Причому суперник був об’єктивно сильнішим…

– Згоден. Але для початку скажу, що в цьому чемпіонаті для нас немає прохідних чи відверто простих матчів. Перша третина регулярного сезону показала, що перемогу одна над одною може здобути кожна команда. Виграти в «Кременчука» нам під силу. Головне, викластися на льоду без останку. Так, «Кременчук» з його жорсткою манерою гри є незручним для всіх команд. Однак так ця команда грає вже багато сезонів поспіль. Більшість хокеїстів нашої команди мають досвід попередніх перемог над «Кременчуком». Якщо ми дамо «Кременчуку» достойний бій, то виграємо наш наступний з ними матч. Ми повинні це зробити. В попередніх матчах то ще був не той «Сокіл».

– У вас про попередній виїзний поєдинок мають залишитися особливі спогади. Бо коли суперники забивали першу шайбу, вас не дуже гостинно і, здається, не в рамках правил за своїми ворітьми зупинив нападник суперників Ілля Сеник…

– А можна я нічого не буду говорити про той момент? У мене про нього вже було немало суперечок з різними людьми. Трактування того епізоду залежить від судді. Тому краще промовчу.

– Вадиме, перед цим чемпіонатом ви поставили перед собою якусь планку з результативності?

– Не маю такої звички. Звик виходити на кожен матч і віддаватися грі сповна. А якщо є голи й передачі – то й прекрасно.

Наприкінці розмови до нас приєднався оборонець «Сокола» Артем Євсейчик. «Знаєте, як я звертаюся до Мазура?» – питає. «Мені самому цікаво», – сміється Вадим. «Вадим Валерійович, звісно», – вносить ясність Євсейчик.

Іван Вербицький