Олексій Миколайович Житник

Кар’єра хокеїста бере початок у київському «Соколі», а вже у 17 років він був в основному складі української дружини та капітаном юнацьких збірних. Головна особливість, яка вирізняла його посеред інших гравців — стійкість на льоду в єдиноборствах, через сильно розвинуті ноги (за них він дістав призвісько «слон»). Пізніше його помітили тренери зі столиці Радянського Союзу й запропонували переїхати до московського клубу ЦСКА.

Після розпаду СРСР, Житник переїхав до Америки, де на драфті НХЛ 1991 був обраний під загальним 81-м номером командою «Лос-Анджелес Кінгс». З Москви Житник мав можливість одразу поїхати в США, але повернувся в «Сокіл», склав присягу українській армії, став гравцев київського клубу, а через лічені дні вилетів до Лос-Анджелеса, де підписав контракт за схемою 3+1. Завдяки цьому «Сокіл» отримав за Житника грошову компенсацію від американської команди.

Дебютом Житника в НХЛ була гра 6 жовтня 1992 проти «Калгарі Флеймс». У своєму стартовому сезоні Житник посів друге місце серед новобранців та отримав 48 очків, виборовши собі право ввійти до складу «Лос-Анджелес Кінгс» у матчах плей-оф. У сезоні 1992-1993 років команда вийшла у фінал Кубка Стенлі та здобула перший клубний трофей «Приз Кларенса Кемпбелла», який їй здобув Житник.

1995 року керівництво «Лос-Анджелес Кінгс» обміняло Олексія Житника до «Баффало Сейбрс», де він провів 10 сезонів, ставши лідером команди. Він також допоміг досягти Баффало Сейбрс» фіналу Кубка Стенлі в сезоні 1998–1999 і залишився в команді до локауту НХЛ у 2004-2005 роках.